Типи даних у Roblox Lua: довідник

Повідомлення про помилку в Roblox Studio майже завжди говорить про типи: очікувалося одне, прийшло інше. Дитина читає «attempt to perform arithmetic on a Vector3» і бачить набір латині, хоча насправді гра пояснила проблему досить точно — просто мовою, якої ще не знають.

Типів у Roblox небагато, і половина з них є в будь-якій мові. Решта — власні, придумані саме для тривимірного світу, і саме вони спочатку плутають. Нижче довідник по всіх, з якими дитина зустрінеться в перший рік, і розбір чотирьох місць, де вони підводять.

Звичайні типи

Перша несподіванка — числа тут одні на всі випадки. Ділення не вимагає окремого типу, і 10 / 4 чесно дає 2.5. Для кількості життів або очок це іноді шкодить: після кількох операцій у змінній опиняється щось на кшталт 2.9999, і на екрані з'являється смішне число. Лікується округленням перед показом.

Типи, яких немає в інших мовах

Ці шість рядків пояснюють більшість помилок у перших скриптах. Розмір деталі — не число, а Vector3 з трьох чисел, тому chastyna.Size = 4 не працює. Матеріал — не рядок, тому chastyna.Material = 'Neon' теж падає, потрібне значення з Enum.

Різниця між Vector3 і CFrame варта окремого слова. Перший описує тільки місце або розмір, другий — місце разом з поворотом. Поки об'єкт не крутиться, вистачає Vector3; щойно потрібно розвернути, беруть CFrame, і тоді переміщення з поворотом відбувається одним присвоєнням, без ривка.

Enum: список, з якого вибирають

Там, де значень небагато і вони заздалегідь відомі, Roblox не приймає ні числа, ні тексту — тільки значення зі свого переліку. Матеріали, клавіші, стани гравця, типи освітлення влаштовані саме так.

chastyna.Material = Enum.Material.Wood
if klavisha == Enum.KeyCode.E then
    print('натиснуто E')
end

Виглядає довго, зате помилитися майже неможливо: Studio підказує продовження після кожної крапки, а неіснуюче ім'я одразу підсвічується. Текстовий рядок такої перевірки не дав би, і помилку в слові знайшли б уже під час гри.

Шукати потрібне значення зручніше не в довідниках, а прямо в панелі властивостей: там ці ж списки показані випадаючим меню, і назва в коді збігається з підписом у панелі.

Колір: два способи і головна плутанина

Колір створюється двома різними функціями, і вони приймають різні числа. Це найчастіша дрібна помилка в проєктах з інтерфейсом.

Color3.fromRGB(255, 0, 0)   -- червоний, числа від 0 до 255
Color3.new(1, 0, 0)         -- той самий червоний, числа від 0 до 1

Якщо переплутати і написати Color3.new(255, 0, 0), помилки не буде: гра прийме число й обріже його до максимуму. Результат виглядатиме просто занадто яскравим, а причина при цьому ніде не вказана. Порада проста: брати fromRGB завжди, бо саме в цих числах кольори записані в усіх палітрах та редакторах.

UDim2: чому інтерфейс їде на чужому екрані

Тип для інтерфейсу влаштований складніше за решту, і причина в тому, що екрани в гравців різні. Кожне з двох вимірювань задається парою чисел: частка від екрана і точна кількість пікселів зверху.

knopka.Size = UDim2.new(0.5, 0, 0.1, 0)   -- половина ширини екрана
knopka.Size = UDim2.new(0, 200, 0, 50)    -- рівно 200 на 50 пікселів

Перший варіант підлаштовується: на телефоні кнопка буде вужчою в пікселях, але так само займе половину ширини. Другий завжди однаковий, і на маленькому екрані може зайняти його весь.

Звідси проста порада: розміри й положення великих елементів задавати частками, а дрібні відступи — пікселями. Проєкт, зроблений цілком у пікселях, на комп'ютері автора виглядає бездоганно, а на телефоні розсипається, і зрозуміти причину без цього пояснення майже неможливо.

Арифметика з власними типами

Vector3 можна додавати і віднімати, і це найзручніший спосіб зсунути об'єкт відносно поточного місця:

chastyna.Position = chastyna.Position + Vector3.new(0, 5, 0)

А ось додати до Vector3 звичайне число не можна — саме про це говорить помилка з початку статті. Множити на число, навпаки, дозволено: так вектор подовжують або вкорочують, зберігаючи напрямок.

Корисна дрібниця, про яку рідко розповідають: у вектора є Magnitude — його довжина. Різниця двох позицій, узята за довжиною, дає відстань між об'єктами, і це найкоротший спосіб перевірити, чи близько гравець:

local vidstan = (gravec.Position - dveri.Position).Magnitude
if vidstan < 10 then
    print('гравець поруч')
end

Таблиці нумеруються з одиниці

Ось місце, де Lua відрізняється майже від усіх мов, які дитина побачить потім. Перший елемент має номер один, а не нуль.

kolory = {'red', 'green', 'blue'}
print(kolory[1])     -- red
print(#kolory)       -- 3

Значок решітки перед іменем дає довжину. Звикнути до нумерації з одиниці легко, складніше буде потім: у Python і більшості інших мов рахунок знову з нуля, і на переході діти плутаються вдруге. Ми на заняттях цю різницю проговорюємо заздалегідь, щоб вона не виглядала чиєюсь помилкою.

Таблиця вміє й другу роль — зберігати пари «ім'я і значення», як словник. Тоді звертаються не за номером, а за ключем: gravec['ochky'] або коротше gravec.ochky. Обидві ролі живуть в одному типі, і це одна з причин, чому таблиця в Lua зустрічається буквально всюди.

nil і найчастіша помилка в усьому Studio

Значення nil означає «тут нічого немає». Його повертає пошук, який нічого не знайшов, і воно ж лежить у змінній, якій нічого не присвоїли.

Повідомлення attempt to index nil value — найпоширеніше в дитячих проєктах. Читається воно так: «ти попросив щось у порожнечі». Зазвичай причина одна з трьох: ім'я об'єкта написане з помилкою, об'єкт лежить не там, де його шукають, або скрипт звернувся до нього раніше, ніж той з'явився.

local dveri = workspace:FindFirstChild('Dveri')
if dveri then
    dveri.Transparency = 0.5
end

Перевірка перед використанням знімає цю помилку повністю. Звичка писати її одразу коштує одного рядка, а економить години пошуку — і далі точно так само працює в будь-якій мові.

Перетворення між текстом і числом

Текст і число в Lua не змішуються самі, і спроба скласти їх дає помилку. Для перекладу є дві короткі функції.

local ochky = 120
print('Балів: ' .. tostring(ochky))

local vvedeno = '42'
print(tonumber(vvedeno) + 8)   -- 50

Дві крапки підряд — це склеювання тексту, аналог плюса в інших мовах. Запам'ятовується не одразу, зате потім впізнається миттєво: якщо в рядку видно дві крапки, значить збирається повідомлення.

Функція tonumber на тексті, який числом не є, повертає nil, а не падає. Це зручно для перевірки введеного: якщо результат порожній, користувач написав не те. Таку перевірку варто ставити скрізь, де гравець може щось набрати сам.

Як дізнатися, що саме прийшло

Коли незрозуміло, з чим скрипт має справу, є функція typeof. Вона знає й звичайні типи, і власні типи Roblox:

print(typeof(5))                        -- number
print(typeof(Vector3.new(1, 2, 3)))     -- Vector3
print(typeof(workspace.Part))           -- Instance

Поруч живе схожа функція type без закінчення, але вона простіша і на Vector3 відповість просто userdata, що нічого не пояснює. Для Roblox завжди беруть typeof.

Для об'єктів сцени корисніша перевірка IsA: запис obj:IsA('BasePart') відповідає, чи є об'єкт деталлю, і саме її ставлять у циклах по вмісту моделі, щоб не намагатися закріпити звук.

Типи лежать в основі всього іншого: властивостей, подій, інтерфейсу. Синтаксис, у якому вони живуть, розібраний у довіднику Lua, список властивостей деталі — тут, а як змусити деталь реагувати, показано в довіднику подій.